Ми говоримо про Різдво як про таємницю народження Живого Бога. В традиції нашої Церкви – це зустріч Бога. Готуємося по-особливому через молитву, через піст не лише як невживання певних страв, а як тренування духа.
Святий Вечір – це урочиста таємнича вечеря, що розпочинається від самого ранку.
Пригадую як у нашій родині від самого ранку 6 січня мама закликала нас до спокою, до тиші, миру, й сама розмовляла майже пошепки. Ніколи в хаті в той час не було чути голосних слів, сварок, – ділиться спогадами владика Йосиф (Мілян). – У серці щось змінювалося і відчувалося блаженне очікування.
Святий Вечір у традиції Церкви – це зустріч таємничо народженого Бога в Різдвяну ніч.
Це абсолютний і дуже строгий піст
Це надзвичайно великий день. Прихід на землю Бога Світла. Бога Месії. Бога любові.
Важливо переживати цей день не лише фізично, а передовсім у духовній повноті. Щоб ми, люди, не були зосереджені на смакових додатках. Хоча пісні страви на Святвечір смакують навіть більше, аніж м’ясні.
Строгий піст додає врочистості. І акцентує на людській жертві, як вдячність Тому, Хто має прийти до нас у цьому Різдві.
Святий Вечір – без алкоголю!
Святковий стіл, згідно традиції, повинен бути без алкоголю. Та на практиці, на жаль, є і дуже багато. На жаль, традиція залишається традицією, а дійсність інша. В нас нема культури споживання алкоголю.
Алкоголь відбирає в людини волю, повну свідомість. Йдеться про те, щоб людина свідомо святкувала Різдво. А Святий Вечір є особливим початком цього святкування.
Просфора на Святій вечері – це символ Бога
Просфора на Святій вечері – це символ Бога. Адже ділимося Богом як хлібом насущним. Хто як вміє: хто словом, хто досвідом власного християнського життя, хто молитвою.
Символ ділення просфорою дуже важливий для родини: щоб вона могла не тільки щось брати, а й давати від себе. Це гуртування родини. Щоб не лише брати, але й ділитися. Особлива концентрація на просфору – це ділення Богом. І кутя, як хліб, як зерно, що має дати нове життя. Так і Євхаристійний Хліб, як Бог, що має дати нове життя.
Гонитва за традицією
Існує небезпека, що гонитва за традицією може відволікти нашу увагу від головного – від Різдва, від Бога, від духовного начала чи духовних під. Щоб нас просвітив і скерував на правдиву дорогу, який заведе нас до жолоба, де народився Христосу.валин. Треба розуміти, що традиції – це символізм.
Треба просити Святого Духа скерувати нас на ту стежку, яка заведе нас до того жолоба, де народився Христос. Важливо відкрити своє серце і душу, щоб у жолобі нашого серця народився Христос.
Через коляду славимо Бога
Щоб у наших серцях народився Христос, треба вийти з хати і відчинити свої двері для коляди. Не сидімо вдома на Святий Вечір. Бог для нас має бути живим.
Ми збідніли, бо не маємо зараз традиції всеохопної коляди. Фестивалі коляди – це добре. Але Святий Вечір має початися потужною прославою Господа. Наші колядки – це не тільки мелодійні радісні куплети, це глибоке богослов’я. Колядуймо і ділімося радістю, якщо Бог для нас живий.
Якщо людина має в серці Бога, то на Різдво, навіть обабіч окопів, вона згадає Бога. Але якщо Бога в серці немає, то Різдво стане просто черговим днем, щоб убивати, подібно як це робив Ірод.
“Веселе Різдво” саме не прийде. Цю радість треба створити. І якщо вона нуртує в моєму серці, у моєму єстві, її можна випустити назовні. І тоді радість подвоєна стає радістю багатьох.
Підготувала Наталія ПАВЛИШИН
